Синьковичі

Синьковичі  – село у Жовківському районі Львівської області. Воно розміщене на лівому березі річки Рати на відстані 15 км. від Рави-Руської. В історичних документах село згадується від другої половини ХІІІ ст. Синьковичі є частиною Волинсько-Подільської височини. Село належить до Забірської сільської ради.

У Синьковчах є шість вулиць. Село має вигідне географічне положення щодо транспортних шляхів. Це: на Захід – автодорога на Раву-Руську, а на схід – до Червонограду. Територіально-господарський комплекс села спеціалізується в основному на сільськогосподарському виробництві, торгівлі та підприємницькій діяльності.

Історія села не дуже то й відома. Але існує багато легенд про створення села, про те, чому саме так воно називається.

Одна з легенд розповідає про те, що давним-давно жив собі пан і звали його Синько. Багатий Синько збудував собі замок на родючій землі, в урочищі Дубрівка. Було у пана багато наймитів, а так як він був злим, то не дозволяв нікому будувати житла біля нього, на його родючій землі. Люди почали будуватись на полудень від пана, на піщаних ґрунтах (тут і зараз знаходиться село). Село розросталось. Люди сіяли просо, овес, пшеницю, ячмінь, жито. А коли Синько помер, поселення почали називати Синьковичами. Не зважали на те, що пан був злим, але він першим поселився тут. Як згадка про пана на місці замку і досі ростуть чотири кремезні липи.

Освіта розвивалася повільно. Після дозволу заснувати товариство «Просвіта» у Львові в 1868р. в селі теж відкрили дім «Просвіти» і хату-читальню. Двокласна школа почала існувати з 1910 року. Навчання велось польською мовою. 1939 рік – в селі працює школа з семирічним навчанням. Навчалось біля 100 дітей, а працювало лише троє вчителів: Черевко Неоніля Іванівна, Черевко Софія Іванівна та Смід Марія Григорівна. У вересні 1946 року почалось навчання у новій школі (дерев’яній). В 1990 році Синьковицька школа стала неповно-середньою школою І-ІІ ступенів.

Зараз до послуг населення села – НД, бібліотека-філія та ФАП.

У довоєнний час в селі працював дитячий садок (1937р.). Це можуть засвідчити як і самі колишні вихованці садочку, а тепер – жителі села, так і фотографії, які збереглися. Після війни Синьковичі мали свою сільраду. Перша інвентарна книга у бібліотеці завірена сільрадою у 1952 році.

Страшними були роки московсько-большовицького поневолення, коли топталася релігія, мораль, традиції. 28 серпня 1944 року стало чорним днем у історії села. Зранку НКВД вислідило зв’язкову, яка везла продукти до лісу. Її затримали. Курінь «Ема» був основною силою в боях з більшовиками. Це знало НКВД. На Раву-Руську поїхало декілька вантажних автомобілів з військовими. Попереду їхав лімузин з високим начальством. Як тільки кортеж виїхав за село, як загуркотіло, засвистіло – на них чекали українські повстанці. Начальство у лімузині було вбито, а військових повстанська пуля ловила на лету.  Пізніше стало відомо, що засідку організувала сотня «Тихоліса» та боївка «Грізного», які після бою пішли в Карпатські ліси. Через годину з Рави-Руської над’їхала тьма-тьмуща військових. На той час вони вже навчились палити українські села. Горіли хати та господарські споруди, ревла худоба. Дим роз’їдав очі, щоб хоч щось спасти з нажитого – не було й мови. Усіх чоловіків зігнали на дорогу, яка вела на Гійче, положили долілиць, попередивши: хто підніме голову, буде розстріляний. Згоріло біля 100 господарств, загинуло 33 мирних жителів села.

Але життя йшло далі. Колективізація села. Хто з селян не влаштувався на роботу до Рави-Руської, а потім – до Львова, працювали на колгоспі. На півночі села була побудована ферма, де вирощували молодняк великої рогатої худоби. Хто на фермі, хто на полі – жити якось треба. 90-ті роки – час розпаду «великого могутнього СРСР».

Громада села, що належала до парафії в Равському, розпочала в 1996р. зведення свого храму. Посильну допомогу в будівництві церкви надавало КСП “Воля” – керівник Жемела В.Р.

Вагомий внесок у будівництво храму внесли родини Бокала І.В., Федика В.В., Гнідця В.О., загалом вся громада.  Незмінним керівником будівництва був Клим Іван Романович.  Сусідні парафії як могли, так надавали фінансову підтримку.

Перше Богослужіння відбулося в церкві 28 серпня 2003 року, яке відправив перший парох села о. Тарас Загоруйко.

З 2006 року парохом церкви є о. Михайло Шевчук. 10 липня 2006р. при церкві була створена християнсько-молодіжна організація “Едем”. 8-9 жовтня 2006 року в Синьковичах святкували Рік Родини і захисту духовного світу дитини. Це перше свято, проведене організацією „Едем”.

За роки Незалежності України в селі відбулося багато хороших змін. Молоді сім’ї поселилися в новозбудовані будинки, звели церкву, відкрили стадіон.

У 2012 році почали будувати клебанію.